Тиск президента США Дональда Трампа на європейських союзників різко прискорив переозброєння Європи, але водночас оголив новий конфлікт між Євросоюзом і НАТО за те, хто саме має керувати цим грошовим потоком і кому він дістанеться. Саме так Financial Times описує нову оборонну реальність, у якій потенційний масштаб додаткових витрат у Європі вже оцінюють приблизно в $1 трлн. З одного боку, Євросоюз просуває власний курс на переозброєння через план ReArm Europe / Readiness 2030, який, за офіційною оцінкою Ради ЄС, відкриває шлях до додаткових витрат на оборону обсягом до €800 млрд до 2030 року.
Єврокомісія прямо підкреслює, що це зростання має бути "made in Europe", тобто працювати на європейську промисловість, виробництво і стратегічну автономію. З іншого боку, НАТО просуває ширшу логіку союзницького переозброєння. Альянс уже зафіксував новий орієнтир: щонайменше 3,5% ВВП на базові оборонні потреби плюс до 1,5% ВВП на критичну інфраструктуру, кіберзахист, стійкість і зміцнення оборонно-промислової бази до 2035 року.
Для НАТО принципово, щоб нові витрати не дробили ринок усередині Заходу, а зберігали сумісність, масштаб і кооперацію між Північною Америкою та Європою. Саме тут і виникає розкол. Брюссель хоче використати момент, щоб перетворити сплеск витрат на довгострокове посилення саме європейського ВПК.
Це вже видно і в правилах Європейського оборонного фонду, де фінансування орієнтоване на компанії з ЄС або асоційованих країн, а участь структур, контрольованих неасоційованими третіми країнами, суттєво обмежена. У НАТО ж побоюються, що надто жорстка ставка на "купуй європейське" може зменшити гнучкість закупівель, вдарити по трансатлантичній кооперації і перетворити переозброєння на нову бюрократичну боротьбу між Брюсселем і штаб-квартирою Альянсу. Для України ця суперечка не є абстрактною.
Чим швидше Європа збільшить випуск озброєнь і боєприпасів, тим стійкішою буде її здатність підтримувати Київ у довгій війні. Але якщо новий оборонний бум загрузне у суперечці про те, чиї заводи мають отримати замовлення – американські, європейські чи спільні, – це може сповільнити результат. Тобто тиск Трампа справді підштовхнув Європу до історичного збільшення оборонних витрат, але одночасно змусив Захід сперечатися, чи має це бути перемога НАТО як союзу, чи шанс для ЄС побудувати більш автономну оборонну систему.
За матеріалами: Financial Times, Рада ЄС, Єврокомісія, НАТО
