Казахстан, Узбекистан та інші країни регіону стають важливішими для світових ринків, оскільки війна на Близькому Сході загострила боротьбу за нафту, газ, уран, золото, рідкісноземельні метали та безпечні торгові коридори. Центральна Азія, яку довго сприймали як периферію світової політики, опинилася в центрі уваги інвесторів і великих держав. Як пише Bloomberg, війна навколо Ірану порушила постачання сировини та посилила ризики глобальної інфляції, але більшість економік регіону виглядають відносно стійкими.
За оцінками агентства, економіки багатьох країн Центральної Азії зростають приблизно на 5-6%, а продаж активів і вихід компаній на ринки капіталу приваблюють міжнародних інвесторів. США, ЄС, Росія та Китай конкурують за доступ до регіональних запасів нафти й газу, золота, урану та критичних мінералів. Головними бенефіціарами цієї зміни стають Казахстан і Узбекистан.
Казахстан залишається великим експортером енергоносіїв і виробляє понад 1,7 млн барелів нафти на добу. Країна також є найбільшим у світі виробником урану й має інвестиційний рейтинг від трьох провідних рейтингових агентств. Узбекистан, один із десяти найбільших виробників золота у світі, виграє від високих цін на дорогоцінний метал.
Це допомагає країні компенсувати більші витрати на імпорт енергоносіїв. Водночас Ташкент проводить реформи й активніше відкриває ринки для зовнішнього капіталу. Китай поки що залишається економічним лідером у регіоні.
За даними Євразійського банку розвитку, на які посилається Bloomberg, за останнє десятиліття китайські прямі інвестиції в Центральну Азію сягнули $36 млрд, і Пекін випередив Росію як найбільший інвестор. Однак країни регіону намагаються не прив'язуватися до одного центру сили. Вони балансують між Китаєм, США, ЄС, Росією та Японією, використовуючи конкуренцію між великими гравцями для залучення грошей, технологій і політичної підтримки.
Цей підхід уже дає результат. Лідер Китаю Сі Цзіньпін відвідував Казахстан для просування проєктів "Поясу і шляху", ЄС провів перший саміт із Центральною Азією в Узбекистані, Володимир Путін брав участь у саміті в Таджикистані, а Дональд Трамп приймав лідерів регіону у США. Японія також намагається посилити свою роль у регіоні.
Окремий інтерес для Заходу становлять критичні мінерали, інфраструктура та нові технології. У квітні донька президента Узбекистану та керівниця його адміністрації Саїда Мірзійоєва відвідала Вашингтон, де обговорювала співпрацю у сферах критичних мінералів, нових технологій та інфраструктури. На тлі цього регіональні компанії активніше виходять на боргові ринки.
Казахстанська залізнична монополія Temir Zholy цього місяця розмістила облігації на $1 млрд – це її перша така угода за кілька років перед потенційним IPO. Фінтех-компанія Kaspi.kz залучила $600 млн боргу за найнижчою ставкою у своїй історії. Узбекистан цього місяця також розмістив суверенні єврооблігації в національній валюті з найнижчою для себе вартістю запозичень.
Національний інвестиційний фонд UzNIF провів перше для країни IPO в Лондоні, залучивши інвесторів, серед яких BlackRock і Franklin Resources. Втім, ризики для регіону залишаються суттєвими. Інфляція залишається проблемою: Казахстан утримує рекордно високу ставку на рівні 18%, а Узбекистан – 14%.
Таджикистан, попри зростання економіки на 8,4% у 2025 році та нижчу інфляцію, залежить від грошових переказів, передусім із Росії, і від зовнішніх торгових маршрутів. Нова хвиля глобальної інфляції може вдарити і по Центральній Азії. Вищі ціни на пальне особливо небезпечні для країн, які імпортують бензин і дизель, зокрема для Киргизстану.
Війна навколо Ірану також порушила значну частину морської торгівлі добривами, що підвищує ризики для продовольчих ринків. Водночас частина регіону виграє від дорожчих енергоносіїв. Казахстан і Туркменістан отримують підтримку як експортери.
Туркменістан, який має четверті за розміром запаси природного газу у світі, торік видобув 76,5 млрд кубометрів, а більшість експорту спрямовує до Китаю. Ще один ключовий актив Центральної Азії – транспортні маршрути. Середній коридор, який з'єднує Китай і Європу через Центральну Азію та Каспійське море в обхід Росії, різко наростив обсяги перевезень.
За оцінкою Abrdn Investments, вантажопотік цим маршрутом зріс приблизно вдесятеро з 2022 року – до близько 5 млн тонн торік. Цей маршрут поки що не може повністю замінити перевезення через Росію, але він створює нові можливості для інвестицій у залізниці, порти, логістику, склади та енергетичну інфраструктуру. Для Європи це спосіб диверсифікувати торгівлю з Азією, а для країн Центральної Азії – перетворити географію на джерело економічного зростання.
Для України ця тенденція має кілька наслідків. По-перше, Центральна Азія стає важливішою в системі маршрутів, які можуть зменшувати залежність Європи від російської логістики. По-друге, конкуренція за уран, газ, нафту, золото та критичні мінерали впливатиме на енергетичну й промислову політику ЄС, до якої Україна поступово інтегрується.
По-третє, зростання ролі регіону може посилити боротьбу за інвестиції в інфраструктуру та сировинні проєкти, де Україна також має власний потенціал. Якщо війна на Близькому Сході й далі порушуватиме енергетичні та торгові потоки, Центральна Азія може закріпитися як один із головних альтернативних вузлів між Європою та Азією. Для інвесторів це вже не периферійний ринок, а регіон, де одночасно сходяться енергетика, сировина, логістика й геополітична конкуренція.
