Європейська промисловість входить у новий етап конкуренції з Китаєм. Новий п’ятирічний план Пекіна на 2026–2030 роки робить ставку на високотехнологічне виробництво, самодостатність у критичних технологіях і розширення китайської присутності в галузях, які ЄС вважає стратегічними. Bloomberg пише, що для Європи нова китайська промислова дорожня карта означає черговий цикл суперництва, який змушує Брюссель переглядати власну промислову політику.
Йдеться вже не лише про дешевий імпорт, а про конкуренцію у секторах із високою доданою вартістю — від електромобілів і батарей до робототехніки, авіакосмічної галузі, біомедицини та нових матеріалів. Офіційний план Китаю передбачає прискорений розвиток стратегічних нових галузей: інформаційних технологій нового покоління, нової енергетики, нових матеріалів, інтелектуальних електромобілів, робототехніки, біомедицини, високотехнологічного обладнання, авіації та космосу. Окремий блок — індустрії майбутнього, зокрема квантові технології, біовиробництво, водень, термоядерна енергетика, нейроінтерфейси, втілений штучний інтелект і 6G.
Китай уже має сильну базу для такого ривка. За даними офіційних китайських джерел, додана вартість виробничого сектору країни залишається найбільшою у світі 16 років поспіль. Пекін планує модернізувати традиційні галузі, піднімати їх у середній і високий сегменти ланцюга вартості та паралельно нарощувати виробництво в нових секторах.
Для ЄС це створює подвійний тиск. З одного боку, європейські компанії стикаються з китайською конкуренцією на глобальних ринках. З іншого — Європа сама залежить від китайських компонентів, сировини, батарей, сонячних панелей і частини промислових ланцюгів, що обмежує її маневр у торговельній політиці.
Брюссель уже відповідає на цей виклик через Industrial Accelerator Act. Єврокомісія запропонувала цей пакет 4 березня 2026 року, щоб збільшити попит на європейські та низьковуглецеві промислові товари. Правила мають охопити стратегічні сектори — сталь, цемент, алюміній, автомобільну галузь і net-zero technologies, з можливістю поширення на інші енергоємні виробництва, зокрема хімію.
Мета ЄС — підняти частку промисловості у ВВП з 14,3% у 2024 році до 20% у 2035 році. Для цього Брюссель хоче використовувати державні закупівлі й програми підтримки так, щоб вони стимулювали саме європейське виробництво. Також пропонуються умови для великих іноземних інвестицій у стратегічні сектори.
Зокрема, для інвестицій понад €100 млн у галузях, де одна третя країна контролює понад 40% світових виробничих потужностей, інвестори мають створювати якісні робочі місця, передавати технології, виконувати вимоги локального виробництва й забезпечувати щонайменше 50% зайнятості працівників з ЄС. Це прямо стосується секторів електромобілів, батарей, сонячної енергетики та критичної сировини. Для України ця тема важлива через майбутню інтеграцію в європейські виробничі ланцюги.
Якщо ЄС посилюватиме локалізацію промисловості, українські виробники можуть отримати шанс зайти в ланцюги постачання для енергетики, машинобудування, оборонного виробництва, металургії та відбудови. Але водночас жорсткіша конкуренція між ЄС і Китаєм може підвищити торговельні бар’єри, ускладнити доступ до дешевих компонентів і посилити вимоги до походження товарів. Найближчий ризик для Європи — втратити не окремі ринки, а промислову основу в секторах, які визначатимуть економіку наступного десятиліття.
Саме тому китайський п’ятирічний план стає для Брюсселя не лише зовнішньоторговельним викликом, а й тестом на здатність ЄС швидко перебудувати власну промислову політику. За матеріалами: Bloomberg, China State Council, European Commission, MERICS
